Предмет цивільного права

Предмет цивільного права

Предметом цивільного права в радянському цивільному праві традиційно визнавалися: майнові відносини; особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими; інші особисті немайнові відно­сини. Зокрема, такий підхід знаходить вияв і в ст.1 Цивільного ко­дексу (ЦК) УРСР 1963 р.

У зв'язку з цим визначенню поняття "майнові відносини" і вста­новленню критеріїв належності їх до сфери цивільного права сво­го часу в радянській цивілістичній літературі приділялася значна увага. Таким критерієм одні автори називали товарно-грошовий характер майнових відносин (О.А. Пушкін), інші — майнову са­мостійність суб'єктів і те, що останні виступають як "самостійні то­варовласники" (Ю.С. Червоний).

З прийняттям нового ЦК України 2003 р. підґрунтя для таких суперечок практично ліквідоване, оскільки ст.1 ЦК відносить до предмета цивільно-правового регулювання лише ті майнові відно­сини, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявлен­ні, майновій самостійності їх учасників. Отже, головним критерієм

встановлення галузевої належності відносин стає не предмет, а ме­тод правового регулювання. Для цивільно-правового (диспозитив­ного) методу якраз і характерні юридична рівність та вільне воле­виявлення учасників регульованих відносин.

Отже, ЦК України регулює як майнові, так і особисті немайнові відносини. Останні в ст. 1 ЦК 1963 р. фактично поділялися на дві групи: особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, та су­то особисті немайнові відносини. Але новий ЦК не містить підстав для такого поділу, зазначаючи, що немайнові відносини належать до сфери цивільно-правового регулювання.

Для цих відносин характерним є те, що вони не мають безпосе­реднього економічного змісту, їх предметом є: ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисте життя, авторство на твори літератури, на­уки та мистецтва, свобода пересування та інші блага, невід'ємні від особистості. Деякі з особистих немайнових прав можуть належати також юридичним особам: право на честь, гідність, ділову репута­цію, фірмове найменування, виробничу марку, товарний знак тощо

Як особисті немайнові, так і майнові відносини є відносинами цивільними.

Цивільні відносини, які є предметом цивільного права, характе­ризуються такими ознаками:

1) Суб'єкти. Учасники цивільних правовідносин виступають сто­совно один одного як юридичне рівні суб'єкти, відокремлені один від одного в організаційно-правовому і майновому сенсі. До майно­вих відносин, заснованих на адміністративному або іншому владно­му підпорядкуванні однієї сторони іншій, цивільне законодавство застосовується лише у випадках, коли це прямо передбачено зако­ном. Такі відносини не є цивільними, оскільки регулюються за до­помогою імперативного методу, не властивого цивільному праву.

2) Характер зв'язку між суб'єктами. Цивільні правовідносини -це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і мате­ріальних благ, що належать приватній особі.

3) Зміст. Учасники цього виду відносин виступають як носії ци­вільних прав І обов'язків.

4) Характер захисту суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків. Це відбувається за допомогою специфічних заходів впливу і, як правило, в судовому порядку.

5) Особливість підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Зокрема такими підставами є не тільки обставини, передбачені законом чи іншими актами, а також і дії суб'єктів, які хоч і не встановлені цивільним законодавством, але внаслідок йо­го загальних засад і значення породжують відповідні відносини.

Метод цивільно-правового регулювання

Метод правового регулювання — це засіб впливу на учасників тих чи інших відносин з метою забезпечення їх належної поведінки Метод цивільно-правового регулювання — це сукупність специфічних

засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризують­ся насамперед юридичною рівністю сторін, а також наданням остан­нім можливості врегулювання цих відносин на їх розсуд за винятками, встановленими цивільним законодавством.

Оскільки методу цивільно-правового регулювання у більшості випадків властива відсутність категоричних приписів учасникам цивільних відносин діяти певним чином (виняток становлять ци­вільні охоронні відносини — зобов'язання відшкодувати шкоду, повернути безпідставно отримане майно тощо), тобто останнім надається можливість обрання типу поведінки і самостійного вре­гулювання своїх відносин, цей метод отримав назву диспозитив­ного, на відміну від методу імперативного, властивого праву адмі­ністративному (публічному праву взагалі). Втім, враховуючи ту обставину, що терміном "диспозиція" в теорії права позначається частина правової норми, котра визначає дозволену поведінку суб'єкта, обов'язкову (необхідну) або заборонену (неприпустиму)(Див Скакун О.Ф Теория государства й права: Учебн. - Харьков, 2000. - С.313.), можливо, коректніше було б вести мову не про "диспозитивний", а, скажімо, про "уповноважуючий" (правонаділяючий) або про "дозволяючий" метод. Водночас це питання потребує подальшого дослідження, оскільки цивільно-правовий метод може містити, як зазначалося, й елементи обов'язкового (імперативного) припису. Поки що можна зробити попередній висновок: цивільно-право­вий метод включає як правонаділяючий, так й імперативний еле­менти.

Характерними рисами диспозитивного (уповноважуючого, правонаділяючого) елемента цивільно-правового методу правового регу­лювання є:

1) юридична рівність сторін (незалежно від того, хто виступає учасником цивільних відносин — фізична особа, юридична особа, держава тощо — сторони цих відносин формально, тобто юридично, рівні);

2) ініціатива сторін при встановленні правовідносин (учасники цивільних відносин самі, за загальним правилом, вирішують, чи вступати їм у ці відносини, чи укладати договір тощо. Хоча в дея­ких випадках цивільні правовідносини можуть виникати і внаслі­док безпосереднього припису закону або адміністративного акта);

3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанта поведінки, що не суперечить засадам цивільного законодавства і моралі суспільства.

Характеризуючи цивільно-правовий метод правового регулю­вання, водночас не можна ігнорувати згаданий вище імперативний елемент.

Зокрема у зобов'язаннях, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, імперативним є припис про її відшкодування, підстави, УМОВИ та порядок відшкодування шкоди. І хоча потерпілий (креди­тор) у більшості випадків може звільнити боржника від відшкодування, загальна спрямованість норм про відшкодування шкоди (гл.82 ЦК) має саме імперативний характер.

Водночас від використання імперативного методу правового ре­гулювання відносини, що виникають у зв'язку із заподіянням шко­ди, з цивільних не перетворюються на адміністративні.

Характерними рисами імперативного елемента цивільно-право­вого методу правового регулювання є:

1) юридична рівність сторін;

2) виникнення правовідносин незалежно від бажання учасників цивільних відносин внаслідок безпосереднього припису закону;

3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанта поведінки лише в межах, точно визначених актами цивільного за­конодавства.

Таким чином, метод цивільно-правового регулювання охоплює як уповноважуючі диспозитивні (в регулятивних цивільних відно­синах), так і імперативні засоби впливу на учасників цивільних від­носин, маючи, однак, при цьому підґрунтям засади юридичної рів­ності сторін, справедливості, добросовісності й доцільності.