Вище вже згадувалося, що європейські системи приватного права на підґрунті подібності визначальних ознак можуть бути згруповані у певні сукупності, які тут іменуються "родини приватного (цивільного) права".
їх є чотири: романська, англосаксонська, центральноєвропейська, східноєвропейська.
А) Романська система приватного (цивільного) права
Для неї характерний чіткий поділ права на приватне і публічне, де приватне право розглядається як таке, що стосується лише інтересів приватних, юридичне рівних осіб, а публічне право слугує передусім інтересам суспільства і держави в цілому. Приватне право, у свою чергу, розглядається як таке, що складається з двох частин: цивільного права (регулює відносини між фізичними особами) І торговельного права (регулює відносини між підприємцями).
Для цієї системи приватного права характерна наявність кодифікованих актів. Найпомітнішими з них є Цивільний кодекс Франції (Кодекс Наполеона 1804 р.) і Торговельний кодекс Франції 1809 р.
Для романської системи характерна рецепція ідей, основних принципів, інститутів римського приватного права. Структура цивільних кодексів запозичена з того ж римського права і тому з урахуванням структури підручників права в Давньому Римі називається "Інституційною", включає його основні розділи (інститути): особи, речі, способи придбання речей (зобов'язання).
Ця система характерна для Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Італії, Іспанії, Гаїті, Аргентини, Колумбії, Венесуели, Канади, Єгипту, окремих штатів США (Луїзіана) і низки інших країн.
Б) Англосаксонська система приватного (цивільного) права
В основі цієї системи права знаходиться загальне право (результат діяльності королівських судів), право справедливості (склалося внаслідок дій суду канцлера) і статутне право (охоплює акти, що видаються парламентом).
Характерною є відсутність кодифікованих актів цивільного законодавства. Вони замінені законами зі спеціальних питань і судовою практикою, що становить прецедентне право.
Суть прецедентного права полягає в тому, що воно являє собою систематизовані збірки рішень судів вищих інстанцій, застосування яких обов'язкове в аналогічних справах. Тому прецеденти є джерелами права.
Концепція англосаксонської системи цивільного права окреслюється провідним значенням прецедентного права: відсутність стрункої закінченої системи законодавчих актів замінена узагальненням окремих прецедентів, формуванням правових норм на основі конкретних казусів.
Хоча в цивілістичній літературі існує точка зору, згідно з якою англосаксонська система уникла рецепції римського приватного права, однак це не так. Римське право вплинуло на цю систему цивільного права, але в особливій формі: остання запозичила методологію правотворчості римських юристів, зокрема преторів, Що укладають норми на основі практики і відповідно до її потреб.
Англосаксонська система приватного права поширена у Великій Британії (крім Шотландії, де використовується романська система), більшості штатів США, в Австралії, Новій Зеландії і деяких інших країнах.
В) Центральноєвропейська система приватного (цивільного) права
Як і для романської системи, для неї характерне розмежування публічно-правових і приватно-правових інтересів, дуалізм приватного права, а також Існування кодифікованих актів, найважливішими з яких є Німецький цивільний кодекс 1896 р. і Німецький торговельний кодекс 1900 р., Австрійський цивільний кодекс 1811 р., Швейцарський цивільний кодекс 1907 р. Водночас між ними існують досить істотні відмінності серед яких: значна питома вага публічно-правових елементів у регулюванні відносин між приватними особами; принципово інший підхід у визначенні структури цивільного права. На відміну від інституційної системи побудови цивільного права (передусім цивільних кодексів), центральноєвропейське цивільне право має за основу так звану "пандектну систему", що є продуктом творчості середньовічних німецьких глосаторів (коментаторів римського права). Наприклад, Німецький цивільний кодекс складається з таких п'яти частин (книг): "Загальна частина"; "Зобов'язальне право"; "Речове право"; "Сімейне право"; "Спадкове право".
На центральноєвропейську систему приватного права істотно вплинула рецепція римського приватного права, що особливо поширилась у середні віки у формі вивчення і коментування римських першоджерел, а також у формі прямого застосування норм римського права судовими органами.
Цій системі права притаманна міцна юридична традиція: право розглядається як один з наріжних каменів суспільства. В управлінні суспільством, його розвитку істотну роль відіграє традиційно шанований корпус юристів.
Центральноєвропейська система цивільного права поширена в Німеччині, Австрії, Швейцарії, Угорщині, Словаччині, Словенії, Польщі, Чехії, Хорватії тощо, її ідеї помітно вплинули також на радянське цивільне право, про що йтиметься далі.
Г) Східноєвропейська система приватного (цивільного) права
Для цієї системи характерна відсутність чіткого розподілу права на приватне і публічне. Причому зазначене стосується не лише періоду існування в більшості країн, що належать до цієї родини, так званого соціалістичного права, а й практично всієї історії розвитку права у країнах цієї групи.
У зв'язку з цим у цивільному праві дуже сильним є вплив публічно-правових елементів, традиційно державним установам надаються пільги і переваги, обмежується (аж до повної ліквідації) право приватної власності.
Джерелами цивільного права, як правило, є кодекси. Однак останні супроводжуються величезною кількістю підзаконних актів, які нерідко фактично змінюють і доповнюють цивільний кодекс та інші кодифіковані акти.
Для юриспруденції характерні слабкість юридичних традицій і відчуття права (правосвідомості), що часом призводить до переважання в регулюванні цивільного (торговельного) обігу так званих організаційно-правових засобів.
Система побудови цивільних кодексів близька до пандектної, але з деякими варіаціями (наприклад, за межі цивільно-правового
регулювання виводяться сімейні відносини, відносини у галузі господарювання, але вводяться відносини щодо інтелектуальної власності тощо).
Помітно вплинуло на структуру і зміст цієї системи права візантійське (греко-римське) право, пряма або завуальована рецепція якого мала місце у країнах цієї групи.
Східноєвропейська система цивільного права існувала (і сьогодні зберігає значення) в Албанії, Болгарії, Румунії, Сербії, Білорусі, Росії тощо.
Традиція приватного (цивільного) права в Україні
Українська традиція приватного права обумовлена історичними, геополітичними, культурними особливостями розвитку Української держави. Помітну роль при цьому відіграла та обставина, що значний час історії Україна присвятила вибору цивілізаційної орієнтації між Сходом і Заходом. Тому іноді Україну характеризують як "країну кордонів", що зазнає одночасно декількох впливів: із заходу — європейської традиції, зі сходу — російської, з півдня — передньоазійської.
Внаслідок певного балансу між конкуруючими силами за межами України, що історично встановився ще в середні віки, Україна виявилася в політичному сенсі розділена між Польщею і Московією, у культурному — поділена на Західну і Східну.
Врешті-решт це зумовило істотні масштаби впливу греко-візантійського Сходу на духовну традицію, а латинського Заходу — на суспільно-політичні структури України. Культурний простір України називають синтезом між Сходом і Заходом (В. Липинський), а саму Україну характеризують як державу європейську, але таку, що постійно перебуває у світоглядних рефлексіях.
У релігійній сфері це зробило Україну класичною країною унійної традиції, у галузі культури відобразилось у стилі так званого українського бароко, що поєднало візантійські й західні традиції, у сфері права призвело до певної компілятивності, а іноді — до еклектики.
Особливо помітно позначилося розщеплення української культури на дві гілки (східну і західну) на формуванні традиції приватного права.
Як зазначають фахівці (І. Васькович), відмінності між українцями Наддніпрянської України і Галичини існують не тільки в мові, психології і церковних конфесіях, а й на рівні правосвідомості. У Західній Україні традиція приватного права відображає відчутний вплив Заходу, у Східній — помітніша традиція східноєвропейська. Ці впливи породжують труднощі формування приватного права в Україні на сучасному етапі. Зокрема, взаємодія, а іноді протистояння західної і східної правових традицій знаходять відображення у непослідовному ставленні суспільства до поділу права на приватне і публічне, протистоянні частини юристів щодо визнання існування приватного права як такого, у тривалій дискусії стосовно доцільності існування "самостійного господарського права", у тяжінні держави до патерналізму в приватно-правових відносинах, у запереченні включення сімейного права до цивільного тощо.
Ці особливості української традиції приватного права істотним чином вплинули на формування концепції цивільного права в Україні. Тому вони мають враховуватися у процесі подальшої законотворчості, а також при тлумаченні і застосуванні норм цивільного права.
Немає коментарів:
Дописати коментар