Адміністративний примус

Адміністративний примус

Сутність адміністративного примусу. Невід'ємною складовою системи методів державного управління суспільством є метод примусу. Вказаний метод належить до найбільш жорстких засобів впливу, тому в діяльності органів управління та їх посадових осіб примус застосову­ється, як правило, у поєднанні з іншими управлінськими прийомами. Авторитарність даного методу незаперечна, проте, нині немає жодної держави, яка б використовувала його як найнеобхідніший засіб управління своїми справами.

Важлива (хоч і не єдина) функція державного приму­су — правоохоронна. Вона полягає в локалізації, нейтралі­зації, недопущенні правопорушень. Тому державний при­мус традиційно розглядають з позицій захисту сформова­них державою правовідносин і забезпечення неухильного й точного виконання юридичних норм конкретних галузей права.

Відмінності, що існують між галузевими нормами і ти­ми, які складаються під їх впливом, ступенем суспільної небезпеки галузевих деліктів, зумовили розбіжності в ха­рактері й особливостях державних примусових заходів за­лежно від тієї чи іншої правової галузі.

Внаслідок перелічених обставин, види державного при­мусу прийнято розглядати як явища, похідні від існуючих галузей права і властиві цим галузям правопорушення, і диференціювати згідно з існуючими правовими галузями.

На цих підставах виділяють: кримінальний примус, ци­вільно-правовий примус, адміністративний примус.

При аналізі взаємозв'язків галузей права і видів приму­су привертає увагу те, що галузей права значно більше, ніж видів державного примусу. Дана обставина пояснюється двома факторами.

З одного боку, появою в матеріальній сфері права ком­плексних галузей (економічне, житлове, податкове, бан­ківське, морське, митне тощо), які слід розглядати як пов­ноцінні, хоч і специфічні. Очевидно, цей процес є резуль­татом розвитку права і сприяє перетворенню його в об'ємну поліструктурну систему. В цьому розумінні наяв­ність у системі права матеріальних комплексних галузей є ознакою її вдосконалення й достатньо високої інтенсив­ності регулювання суспільних відносин, а отже, й рівня розвитку.

З іншого, — відсутністю соціальних, а як наслідок і правових передумов збільшення різноманітності примусо­вих заходів захисту правових відносин. Держава не бачить необхідності у конструюванні нових видів примусу. Її інте­реси перебувають у площині удосконалення існуючих заходів примусу, підвищення їх ефективності аж до повної реалізації принципу невідворотності покарання за скоєне правопорушення.

Через це захист правових відносин у даних галузях за­безпечується, крім використання інших можливостей, вже існуючими видами державного примусу.

Серед усіх видів примусу найбільшою питомою вагою, високою мобільністю і здатністю адаптуватися до конкрет­них умов і потреб держави виділяється адміністративний примус. Так, застосування заходів адміністративного впливу передбачене навіть за скоєння кримінальних пра­вопорушень (див.: ст. 51 КК).

За своєю соціально-правовою природою адміністратив­ний примус є органічною складовою державного примусу.

Адміністративний примус — це владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'­єктів правопорушень, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, запобіжних заходів щодо право­порушень, по-третє, заходів відповідальності за порушен­ня нормативно-правових положень.

Серед його заходів є суто адміністративні, найбільш рельєфні, що не мають аналогів серед інших видів держав­но-примусового впливу. Це, наприклад, відшкодовне ви­лучення предмета, що був засобом чи безпосереднім об'­єктом адміністративного правопорушення (ст. 28 КпАП);

зобов'язання прилюдно попросити вибачення у потерпі­лого (ст. 241 КпАП), утворення тимчасових надзвичайних органів з передачею їм функцій органів державної вико­навчої влади і місцевого самоврядування одночасно на те­риторіях, де введено надзвичайний стан (ст. 19 Закону "Про надзвичайний стан") та ін.

Є й такі, що близькі за зовнішніми ознаками до заходів кримінального чи цивільно-правового примусу. Наприк­лад, це штраф, який визначається кримінальним (ст. 32 КК) і адміністративним (ст. 27 КпАП) законодавством як грошове стягнення, а цивільним законодавством як вид забезпечення виконання зобов'язань (ст. 178 ЦК). Проте у перелічених видів грошового штрафу відмітні як правова природа, так і юридичні умови й наслідки їх застосування. Саме тому всі види штрафів, які застосовуються у відпо­відних сферах державного примусу, наділяються додатко­вими характеристиками, що дозволяють правозастосовни-ку безпомилково розрізняти штрафи кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові.

Отже, заходи державного примусу залежно від галузі за­стосування наділяються відповідними ознаками. Відмітні ознаки адміністративного примусу, що дозволяють розпіз­нати заходи адміністративного впливу серед інших дер­жавних примусових заходів, такі:

• якщо всі види державного примусу рівнозначні за своєю сутністю відповідному виду юридичної відповідаль­ності (наприклад, кримінальний примус практично рів­нозначний кримінальній відповідальності), то адміністра­тивний примус і адміністративна відповідальність — різні правові явища. З одного боку, вони співвідносяться між собою як ціле й частина, а поняття "адміністративний примус" значно ширше, ніж поняття "адміністративна від­повідальність", інакше кажучи, адміністративна відпові­дальність є частиною адміністративного примусу. З іншого боку, адміністративна відповідальність може бути наслі­дком кримінального примусу[1];

• як правило, заходи адміністративного примусу засто­совуються органами державного управління та їх посадо­вими особами. Дана функція органів державного управлін­ня та їх посадових осіб фіксується у відповідних адміністра­тивно-правових нормах. Так, право кримінальної міліції повертати неповнолітніх до місця їх постійного проживан­ня чи навчання, доставляти їх в органи внутрішніх справ у випадках здійснення адміністративних правопорушень пе­редбачене Законом від 24 січня 1995 р. "Про органи і служби у справах неповнолітніх" (ст. 5); право посадових осіб Державного комітету України у справах захисту прав споживачів на вилучення неякісної продукції, опломбування приміщень і вимірювальних приладів передбачене Положенням про названий комітет (ст. 6). Окрім органів державного управління, правом застосування заходів адмі­ністративного примусу володіє прокуратура[2]. Так, згідно зі ст. 8 Закону "Про прокуратуру України" від 5 листопада 1991 p., посадові особи і громадяни зобов'язані з'являтися на виклик до прокуратури і давати відповідні пояснення. У випадку ухилення від явки, вони, за постановою прокуро­ра, доставляються у примусовому порядку;

• для адміністративного примусу характерна множин­ність органів і посадових осіб, яким надано право на його застосування. Так, тільки право накладання адміністра­тивних стягнень мають більш як 35 суб'єктів (див.: статті 218-244 КпАП);

• правообмеження, що настають у результаті застосу­вання заходів адміністративного примусу, менш відчутні, менш суворі за силою примусового впливу, ніж ті обме­ження, що виникають при застосуванні заходів криміналь­ного примусу;

• засоби адміністративного впливу на правопорушників врешті-решт є профілактикою злочинної поведінки;

• заходи адміністративного примусу можуть застосову­ватись як щодо правопорушників чи осіб, від яких можна чекати здійснення правопорушення, так і щодо осіб, які належать до категорії законослухняних, не здійснюють і не збираються здійснювати будь-яких проступків. У другому випадку застосування примусових заходів обумовлюється виникненням екстремальних умов, наприклад, епідемій, епізоотій, введенням надзвичайного стану (так, згідно з п. 1 ст. 23 Закону України "Про надзвичайний стан" від 26 червня 1992 р. при введенні такого стану може бути встановлена заборона перебувати на вулицях і в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток);

• адміністративний примус відзначається складною ба­гатоцільовою спрямованістю заходів впливу. Це, по-пер­ше, покарання за скоєний вчинок; по-друге, заходи при­пинення правопорушень; по-третє, заходи попередження правопорушення; по-четверте, заходи забезпечення право-слухняної поведінки суб'єктів правовідносин. Із останньої, четвертої, позиції випливає, що застосування адміністра­тивно-примусових заходів, звернене не лише до конкрет­них суб'єктів, щодо яких вони застосовані, а й до інших осіб. Дана особливість закріплена нормативно. В ст. 23 КпАП сказано, що метою адміністративного стягнення є попередження скоєння правопорушень як самим правопо­рушником, так й іншими особами;

• застосування заходів адміністративного примусу пе­редбачається різними за юридичною силою нормативними документами. Це: а) закони, наприклад "Про міліцію";

б) положення, наприклад про Державний комітет України у справах захисту прав споживачів; в) правила, наприклад "Загальні правила прикордонного режиму";

• заходи адміністративного примусу застосовуються як до фізичних, так і до юридичних осіб. Зокрема, неналежне виконання своїх функцій органами державної виконавчої влади і виконавчими органами місцевого самоврядування на територіях, де введено надзвичайний стан, є підставою для припинення їх діяльності (ст. 19 Закону "Про надзви­чайний стан"); до громадської організації за порушення діючого законодавства можуть застосовуватись такі адмі­ністративно-примусові заходи впливу, як примусовий роз­пуск, тимчасова заборона чи припинення діяльності, штраф тощо (ст. 28 Закону "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 p.);

• усі заходи адміністративного примусу мають примусо­во-обов'язковий, державно-владний характер; вони засто­совуються від імені держави і в інтересах держави.

Види заходів адміністративного примусу. Заходи ад­міністративного примусу поділяються на три групи:

а) заходи адміністративного попередження;

б) запобіжні адміністративні заходи;

в) заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень[3].

Критерієм, за яким конкретні заходи адміністративного примусу, що входять до названих груп, відрізняються один від одного є їх "розміщення" відносно протиправної дії.

Заходи адміністративного попередження мають на меті не дозволити скоїтися протиправному вчинку, вони засто­совуються, коли правопорушення тільки передбачається. Запобіжні адміністративні заходи призначені для того, щоб припинити протиправний вчинок, не дозволити йому розвинутись, мінімізувати збитки. Вони застосовуються, коли вчинок вже почав здійснюватися. Заходи відповідаль­ності за порушення нормативно-правових положень за­стосовуються, коли встановлений склад протиправного вчинку, коли вчинок є правопорушенням.

Заходи адміністративного попередження.Ці заходи (їх часто називають адміністративно-попереджувальними) за­стосовуються з метою попередження правопорушень.

Сутність попередження (профілактики) правопорушень полягає, по-перше, в тому, щоб не допустити протиправ­ної поведінки з боку конкретних осіб, які до такої поведін­ки схильні; по-друге, в усуненні причин, що сприяють скоєнню правопорушень і утворенню умов, які виключа­ють протиправну поведінку.

Законодавець розцінює адміністративно-попереджу­вальну роботу як важливий компонент забезпечення за­конності, порядку і дисципліни. Виходячи з цього, він вводить в КпАП України спеціальну статтю (ст. 6 "Попе­редження адміністративних правопорушень"), яка передбачає здійснення профілактичних заходів, визначає їх цілі і суб'єктів.

У повсякденному житті громадяни частіше за все зтикаються з адміністративно-попереджувальними заходами, які застосовуються правоохоронними органами (міліція МВС,податкова міліція, прокуратура), державними ін­спекціями, контрольно-ревізійними службами, органами місцевого самоврядування та іншими, уповноваженими на те державою структурами. Це, зокрема:

• перевірка документів. Вона здійснюється з метою ви­значення особистості конкретної особи; якісних характе­ристик товарів, виробів, послуг; належності документа йо­го пред'явнику; обґрунтованості і законності застосовува­них дій; справжності пред'явленого документа;

• безперешкодний вхід у житлові приміщення грома­дян, які знаходяться під адміністративним наглядом;

• відвідання підприємств, закладів, організацій для ви­конання профілактичних функцій;

• опечатування приміщень, використовуваних як каси, місця зберігання документів, товарно-матеріальних цін­ностей; опечатування вимірювальних приладів і пристроїв;

• вилучення для проведення аналізу проб продукції, яка призначена для реалізації населенню;

• заборона або обмеження в установленому порядку руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних доріг з метою забезпечення громадської безпеки;

• заборона експлуатації транспортних засобів, техніч­ний стан яких загрожує безпеці руху;

• тимчасова заборона (обмеження) доступу громадян на окремі ділянки місцевості або об'єкти з метою забезпечен­ня громадського порядку і громадської безпеки тощо.

Характерною особливістю адміністративно-попереджу­вальних заходів є те, що вони застосовуються в ситуаціях, коли правопорушення відсутнє. Практиці відомі два види таких ситуацій:

1. Коли є реальні підстави передбачати, що може здій­снитися правопорушення і потрібно його не допустити.

Заходи даного виду можуть бути а) індивідуальними або персоніфікованими і б) загальними, що не мають чітко ви­значеного конкретного адресата.

Прикладом індивідуальних або персоніфікованих захо­дів (адресованих конкретній особі) можуть служити прави­ла адміністративного нагляду. Ці правила являють собою систему обмежень і встановлюються щодо конкретних осіб, звільнених з місць позбавлення волі і схильних до протиправних вчинків[4].

Прикладом загальних заходів (що не мають конкретно­го адресата) можуть служити заходи контролю на безпеку, які застосовуються в авіації щодо ручної поклажі, багажу, вантажу, а також пасажирів[5].

2. Коли потрібно забезпечити необхідний правопоря­док у надзвичайних (екстремальних) умовах.

Надзвичайні умови, що викликають необхідність засто­сування адміністративно-попереджувальних заходів, мо­жуть бути найрізноманітнішими: пожежа, епідемія, повінь, землетрус, аварія, нещасний випадок тощо.

Найбільш рельєфно заходи даної групи представлені в Законі "Про надзвичайний стан". Це встановлення особ­ливого режиму в'їзду, виїзду, пересування; заборона масо­вих і спортивних заходів; введення комендантської години та ін. Сюди ж слід віднести заходи карантинного та обсер­ваційного характеру, закриття кордонів із суміжною дер­жавою і т. д.

Запобіжні адміністративні заходи. Даний вид заходів (у юридичній літературі іноді називають "адміністративно-запобіжними") належить до другого різновиду заходів ад­міністративного примусу.

Сама назва цих заходів вказує на їх цільове призначен­ня: запобігання неправомірної поведінки. Їх призначення як заходів запобігання полягає в: а) припиненні про­типравної поведінки; б) усуненні шкідливих наслідків про­типравної поведінки; в) створенні необхідних умов для можливого в майбутньому притягнення винної особи до адміністративної відповідальності (складання протоколу про адміністративне правопорушення).

Як адміністративно-запобіжні заходи різними органами державного управління та 'їх посадовими особами можуть застосовуватись адміністративно-технічні, адміністратив­но-санітарні, адміністративно-фінансові засоби впливу, а також адміністративне затримання особи (фізичної осо­би), адміністративне затримання майна та інші.

Запобіжні адміністративні заходи можуть застосовува­тись як самостійні, наприклад, припинення функціону­вання пункту громадського харчування у зв'язку з пору­шенням санітарно-епідеміологічних правил, так і в цілому з іншими заходами адміністративного примусу, наприк­лад, з адміністративними стягненнями.

Одні заходи адміністративного запобігання через 'їх специфічне призначення, застосовуються досить часто, наприклад, вимога до громадянина чи посадової особи припинити правопорушення (п. 1 ст. 11 Закону України "Про міліцію" від 25 грудня 1990 p.); інші — не так часто, наприклад, обов'язкові до виконання приписи господа­рюючим суб'єктам про припинення порушення прав спо­живачів (п. 1 ст. 5 Закону України "Про захист прав спо­живачів" у редакції від 15 грудня 1993 p.); треті — порівня­но рідко, наприклад, застосування працівниками міліції вогнепальної зброї як крайнього заходу (ст. 15 Закону "Про міліцію").

Заходи адміністративного запобігання, як правило, за­кріплюються в нормативному порядку. Найрельєфніше вони зафіксовані в ст. 260 КпАП України (заходи забезпе­чення провадження у справах про адміністративні право­порушення). У ній, зокрема, говориться: "з метою запобі­гання адміністративних правопорушень, коли вичерпані інші заходи впливу, встановлення особи, складання про­токолу про адміністративне правопорушення при немож­ливості складання його на місці скоєння правопорушення, якщо складання протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ і виконання по­станов у справах про адміністративні правопорушення допускається: адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд і вилучення речей і документів".

Заходи відповідальності за порушення нормативно-право­вих положень. Найбільш чітко виражену, в розумінні пра­вової регламентації, класифікаційну групу заходів адмі­ністративного примусу складають примусові заходи впли­ву, які містяться в адміністративно-правових санкціях, тобто заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень.

Головною особливістю подібних заходів примусу є те, що вони застосовуються виключно як заходи відповідаль­ності за порушення нормативно-правових положень і міс­тяться в адміністративно-правових санкціях.

В юридичній літературі до третьої групи адміністратив­но-правових заходів найчастіше включають тільки адмі­ністративні стягнення.

Такий підхід звужує сферу застосування адміністратив­но-примусових заходів даної групи, залишаючи за її рам­ками заходи впливу адміністративних санкцій, які не нале­жать до адміністративних стягнень.

Зокрема, ст. 24 КпАП передбачає застосування до не­повнолітніх у віці від 16 до 18 років за здійснення адмініст­ративних правопорушень примусових заходів впливу, які не є стягненнями; в санкції ст. 46' КпАП міститься міра відповідальності, яка не передбачена як вид адміністра­тивного стягнення (вилучення радіаційне забруднених предметів).

До юридичних осіб, у порядку відповідальності за пору­шення нормативно-правових положень можуть застосову­ватися заходи впливу, які законодавець в одних випадках визначає як стягнення (ст. 28 Закону "Про об'єднання громадян"), а в інших — як "заходи адміністративного ха­рактеру" (ч. 10 ст. 2 Закону "Про Національну раду Украї­ни з питань телебачення і радіомовлення" від 23 вересня 1997 p.).

Заходам відповідальності за порушення нормативно-правових положень можна дати таке визначення: це при­мусові заходи впливу, які містяться в адміністративно-пра­вових санкціях і застосовуються уповноваженими на те державними органами, зокрема, до фізичних осіб за здійс­нення адміністративних правопорушень і до юридичних осіб за порушення нормативно-правових положень, з до­триманням встановленої процедури.

Обов'язковою умовою застосування даної групи заходів є здійснення адміністративного провадження і прийняття рішення про застосування відповідного заходу адмініст­ративного примусу в установленому законом порядку і формі.

Адміністративним законодавством України передбачені санкції, які містять такі заходи відповідальності:

а) накладення адміністративних стягнень на фізичних осіб за здійснення адміністративних правопорушень;

б) застосування до фізичних осіб за здійснення адмі­ністративних правопорушень заходів впливу, які не є адмі­ністративними стягненнями;

в) застосування до фізичних осіб за скоєння адміністра­тивних правопорушень заходів впливу, які не є адміністра­тивними стягненнями;

г) накладення стягнень на юридичних осіб за порушен­ня нормативно-правових положень (притягнення до від­повідальності в адміністративному порядку);

д) застосування заходів адміністративного впливу, не віднесених до категорії адміністративних стягнень до юри­дичних осіб за порушення нормативно-правових поло­жень (притягнення до відповідальності в адміністративно­му порядку).

Таким чином, за порушення нормативно-правових по­ложень як заходів впливу можуть застосовуватись, по-пер­ше, стягнення; по-друге, інші заходи відповідальності.

Серед заходів стягнення виділяють: а) заходи адмініст­ративного стягнення; б) заходи дисциплінарного стягнен­ня; в) стягнення, що накладаються в адміністративному порядку на юридичних осіб.

Заходи стягнення, від інших заходів примусового впли­ву, відрізняє репресивний, каральний характер. Невід'єм­ним і важливим компонентом стягнення є покарання. Але воно не є їх самоціллю. Так, ст. 23 КпАП визначає, що адміністративне стягнення є заходом відповідальності і застосовується з метою виховання особи, що здійснила адмі­ністративне правопорушення, а також попередження ско­єння нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.

Найбільш чітко детерміновані адміністративні стягнен­ня. Відповідно до чинного адміністративного законодав­ства адміністративні стягнення застосовуються за скоєння адміністративних правопорушень до фізичних осіб.

Їх застосування регламентовано перш за все Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП), а також іншими нормативними актами. Система адміністра­тивних стягнень наведена в ст. 24 КпАП. Ця стаття визна­чає, що за здійснення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись адміністративні стягнення: попе­редження; штраф; відплатне вилучення предмета, що був знаряддям скоєння чи об'єктом адміністративного право­порушення; конфіскація предмета, що є знаряддям скоєн­ня чи об'єктом адміністративного правопорушення; по­збавлення спеціального права, наданого даному громадя­нину (право керування транспортним засобом, право полювання); виправні роботи; адміністративний арешт. До іноземних громадян, крім перелічених заходів, за скоєння адміністративних правопорушень може бути застосовано видворення за межі України.

У ст. 25 КпАП України вказано, що відплатне вилучен­ня і конфіскація предметів можуть застосовуватись як ос­новні, так і допоміжні стягнення.

Заходи дисциплінарних стягнень не кодифіковані і міс­тяться в різних нормативних актах, що регламентують діяльність службовців державного апарату, зокрема, в за­конодавчих актах, у правилах внутрішнього трудового роз­порядку, статутах про дисципліну, які діють на підприєм­ствах, в установах, організаціях.

Так, дисциплінарні стягнення, що накладаються на державних службовців перераховуються в ст. 14 Закону України "Про державну службу". До них, крім стягнень, передбачених трудовим законодавством, може бути засто­совано: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року присвоєння чергового ран­гу і призначення на більш високу посаду.

До співробітників органів внутрішніх справ відповідно до ст. 15 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (затверджено Указом Президії Верховної Ради України 29 липня 1991 p.) можуть застосовуватися такі стягнення: зауваження; догана; сувора догана; затри­мка в присвоєнні чергового спеціального звання або по­дання на його присвоєння строком до одного року; попе­редження про неповну службову відповідність; пониження в посаді; пониження у спеціальному званні на один сту­пінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

У навчальних закладах і навчальних підрозділах МВС України крім перелічених стягнень можуть застосовува­тись: позбавлення увільнення з розташування навчального закладу строком до одного місяця; позачергове призначен­ня в наряд по службі (крім призначення в караул або чер­говим по підрозділу) або на роботи до 5 нарядів.

Відповідно до ст. 17 даного Статуту на осіб рядового і командного складу, нагороджених нагрудними знаками, може бути накладено дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення цього знака.

Як правило. Дисциплінарні стягнення може накладати керівник, що користується правом прийому на роботу да­ного працівника, а також вищестощий начальник. Усне зауваження підлеглому може бути зроблене кожним на­чальником. У випадку відсутності посадових осіб, що користуються правом накладення стягнення, заходи дис­циплінарного впливу приймаються тими, хто виконує їх обов'язки.

Якщо за ступенем тяжкості проступку необхідно нак­ласти дисциплінарне стягнення, яке даний керівник засто­сувати не правомочний, він звертається з відповідним по­данням до вищестоящого начальника.

Стягнення, що накладаються в адміністративному по­рядку на юридичних осіб, належать до нових заходів адмі­ністративного примусу. Вони, як і дисциплінарні стягнен­ня, не кодифіковані. Як правило, такі стягнення передба­чаються нормами законів. Наприклад, ст. 28 Закону України "Про об'єднання громадян" передбачає, якщо об'єднання громадян допускає порушення законодавства, то до нього можуть бути застосовані такі стягнення: попе­редження; штраф; тимчасова заборона (призупинення) ок­ремих видів діяльності; тимчасова заборона (призупинен­ня) діяльності об'єднання в цілому; примусовий розпуск (ліквідація).

Інші, крім стягнень, заходи відповідальності, які накла­даються в адміністративному порядку, подані в законо­давстві: а) заходами впливу на фізичних осіб за скоєння адміністративних правопорушень; б) заходами впливу на юридичних осіб за порушення нормативно-правових положень.

Заходи впливу на фізичних осіб за здійснення адміністра­тивних правопорушень передбачені КпАП. Перш за все це ст. 24' "Заходи впливу, що застосовуються до неповноліт­ніх". Відповідно до неї, до осіб віком від 16 до 18 років за здійснення адміністративних правопорушень можуть за­стосовуватись такі заходи впливу: 1) обов'язково публічно чи в іншій формі попросити пробачення у потерпілого;

2) попередження; 3) догана або сувора догана; 4) передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, що їх за­міняють, або під нагляд педагогічного чи трудового ко­лективу з їх згоди, а також окремим громадянам за їх проханням.

Заходи впливу на юридичних осіб, які є заходами відпо­відальності і накладаються за порушення нормативно-правових положень в адміністративному порядку, не коди­фіковані. Найбільшу питому вагу серед цих заходів мають заходи фінансового характеру і, зокрема, штрафи. На­приклад, ст. 11 Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів" від ЗО жовтня 1996 p. передбачає як захід відповідальності за різноманітні правопорушення у цій сфері тільки штрафи.

Крім штрафів відомі такі заходи, як попередження і призупинення дії ліцензії (ст. 32 Закону "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" від 23 вересня 1997 p.).

У деяких випадках законодавець досить детально регла­ментує провадження за такими справами. Так, Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про рек­ламу (затверджено постановою Кабінету Міністрів Украї­ни 8 вересня 1997 p.) чітко визначає види доказів; підстави для розгляду справи; вимоги до основних процесуальних документів; строки розгляду справи; компетенцію юрисдикційного органу; коло інших осіб, які беруть участь у провадженні, а також їх повноваження; процедури розгля­ду справи, прийняття рішення у справі; оскарження рі­шень у справі, припинення провадження у справі, вико­нання рішень.

Законодавець уникає застосування щодо юридичних осіб таких термінів, як "адміністративне правопорушен­ня", "адміністративна відповідальність", "адміністративне стягнення". Поряд з цим, він може чітко вказати на на­лежність заходів впливу до сфери адміністративного при­мусу. Так, у ст. 2 Закону "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" від 23 вересня 1997 p. прямо визначається, що одним з основних завдань цієї ради є застосування в межах своїх повноважень захо­дів адміністративного характеру щодо організацій — по­рушників чинного законодавства України.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій' України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука. — М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. —М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.

[1] Застосування до відповідної категорії осіб ст.51 КК є кримінальним примусом, у результаті якого застосовуються заходи адміністративного стягнення і настає адміністративна відповідальність.

[2] У літературі висловлювалася думка про те, що заходи адміністративного примусу у вигляді адміністративних стягнень за скоєння правопорушень, передбачених КпАП України, застосовуютьсясудами. Очевидно, дана позиція не відповідає нинішнім принципам реалізації державної влади. На нашу думку, суди, застосовуючи адміністративні стягнення, використовують судовий примус, який і реалізують у такій формі певну частку судової влади.

[3] У адміністративно-правовій літературі традиційно виділяють заходи попередження, припинення і стягнення. Проте, виділяючи у третій групі лише стягнення, слід визнати, що за межами класифікації залишаються заходи примусу, які, як і стягнення, застосовуються як заходи відповідальності адміністративного характеру.

[4] Див.: Закон України «Про адміністративний нагляд за сосбами, вивільненими з місць позбавлення волі» від 1 січня 1994р.

[5] Див.: ст.73 Повітряного кодексу України.