Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Сутність та види зовнішньоекономічної діяльності

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Сутність та види зовнішньоекономічної діяльності

Міжнародне економічне співробітництво є одним із головних факторів розвитку економіки кожної країни. Економічні та правові основи діяльності (ЗЕД) в Україні регламентовані Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 p. У цьому законі ЗЕД по
трактована як діяльність суб'єктів господарської діяльності країни та відповідних іноземних суб'єктів, заснована на взаємовигідних відносинах між ними. ЗЕД передбачена як на території України, так і за її межами (ст. 1 Закону). Під господарською діяльністю розуміють «будь-яку діяль­ність, у тому числі підприємницьку, пов'язану з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що є у формі товару». До головних видів зовнішньоекономічної діяльності належать:
експорт та імпорт товарів, науково-технічних досягнень, капіталу та робочої сили;
надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності і навпаки, у тому числі послуг: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультативних, маркетингових, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, які не заборонені законодавством
України;
наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;
навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами, передбачені законами України;
кредитні та розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД та інозем­ними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами ЗЕД банківських, кредитних та страхових установ за межами України;
створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначе­них установ на території України, якщо це передбачено її законами;
спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗЕД та інозем­ними суб'єктами господарської діяльності, що передбачає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних гос­подарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;
підприємницька діяльність на території України, пов'язана з на­данням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших не­матеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господар­ської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів ЗЕД за межами України;
організація виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, які проводять на комерційній основі за участю суб'єктів ЗЕД; організація та ведення оптової конси­гнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну ва­люту у передбачених законом випадках;
товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;
роботи за контрактами фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб за контрактами з суб'єктами ЗЕД як на території України, так і за її межами;
можуть бути й інші види ЗЕД, прямо й у винятковій формі не за­боронені законами України.
У сучасний період поряд з традиційними видами зовнішньоеко­номічної діяльності розвиваються і поширюються інші види співробіт­ництва, зокрема, техніко-економічне і науково-технічне.
Техніка-економічне співробітництво стосується насамперед рин­ку об'єктів капітального будівництва, надання технічних послуг та поставок комплектного устаткування. Його ведуть або на умовах технічного сприяння, або за договорами генерального підряду, коли під­рядник бере на себе зобов'язання здати готовий будівельний об'єкт в експлуатацію в обумовлені строки.
Науково-технічне співробітництво - це вид зовнішньоекономіч­ної діяльності, коли дві самостійні сторони об'єднують на відплатній основі свої науково-дослідницькі, проектно-конструкторські та інфо­рмаційні ресурси з метою одержання наукових та технічних результа­тів. Воно сприяє прискоренню науково-технічного прогресу і впрова­дженню інновацій у виробництво.
Майже усі види ЗЕД відображені в експорті та імпорті. Роль між­народної торгівлі в розвитку національної економіки полягає в тому, що вона є засобом розвитку спеціалізації і концентрації виробництва, підвищення продуктивності ресурсів, збільшення обсягів національно­го виробництва і добробуту населення. Міжнародна торгівля дає змогу:
одержувати природні, інвестиційні та інші ресурси, яких не ви­стачає в країні;
отримувати з інших країн сучасну техніку і нові технології;
урізноманітнювати асортимент споживчих товарів і краще задо­вольняти потреби населення.
Відповідно до Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» Україна в галузі ЗЕД керується такими принципами:
дотримання суверенітету народу України у провадженні ЗЕД, що полягає у винятковому його праві самостійно та незалежно вести таку діяльність на території своєї держави, керуючись її законами, обов'я­зок України - неухильно виконувати всі договори і зобов'язання в галузі міжнародних економічних відносин:
свободи зовнішньоекономічного підприємництва, яка полягає у праві суб'єктів ЗЕД добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки, провадити цю діяльність в будь-яких формах, які не заборо­нені чинним законодавством держави; у зобов'язанні дотримуватись у разі ведення ЗЕД порядку, передбаченого законами України; у ви­нятковому праві власності суб'єктів ЗЕД на всі одержані ними ре­зультати зовнішньоекономічної діяльності;
юридичної рівності і недискримінації, які полягають у рівності перед законом усіх суб'єктів ЗЕД незалежно від форм власності, в тому числі держави, у разі провадження цієї діяльності; в забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів господарської ді­яльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за фор­мами власності, місцем розташування та іншими ознаками; недопус­тимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених Законом;
верховенства закону, який полягає у регулюванні ЗЕД тільки за­конами України, заборон і застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що в будь-який спосіб створюють для суб'єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, які визначені законами України;
захисту інтересів ЗЕД, який полягає у тому, що Україна як держа­ва забезпечує однаковий захист інтересів усіх суб'єктів цієї діяльнос­ті та іноземних суб'єктів господарської діяльності на своїй території, а також захист своїх суб'єктів ЗЕД за межами держави, керуючись як своїм законодавством, так і підписаними міжнародними договорами та нормами міжнародного права;
еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу у разі ввезення та вивезення товарів.
Форми та методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності визначає зовнішньоекономічна політика держави на тому чи іншому етапі. Як звичайно та країна, яка провадить ЗЕД, дотримується або політики вільної торгівлі, або протекціоністської політики. Перша характери­зується мінімальним втручанням у процеси ЗЕД, у цьому випадку тор­гівля розвивається на засадах дії ринкових сил, попиту і пропозиції. Вважають, що за цих умов краще гарантовані ті вигоди, які забезпе­чує міжнародне економічне співробітництво.
У разі протекціоністської політики - внутрішній ринок захища­ють від іноземної конкуренції за допомогою митних бар'єрів та ін­ших економічних і політичних важелів.
У разі недосконалої конкуренції на світовому ринку вміло прове­дена протекціоністська політика є обґрунтованою. Протекціонізм у міжнародній торгівлі допомагає: дещо зменшити вплив на національ­ну економіку негативних тенденцій, що є на світовому ринку; захис­тити від іноземної конкуренції національні галузі економіки, які ще не зміцніли; сприяє збільшенню зайнятості населення; дає змогу реа­лізувати внутрішні програми економічного розвитку, збільшувати доходи уряду. Водночас, протекціонізм, створюючи різні перешкоди на шляху міжнародного товарообміну, може завдати значної шкоди національній економіці, зменшити її ефективність і конкурентоспро­можність. Тому уряди країн, регулюючи ЗЕД, найчастіше дотриму­ються політики поміркованої. Це дає змогу значно зменшити негатив­ний вплив протекціонізму. Порівняно відкритим вважають торговельний режим, якщо середній рівень митного оподаткування імпорту менше 25%. Зазначимо, що у разі високих, протекціоністських бар'є­рів партнери по торгівлі можуть застосувати такі самі заходи й ефек­тивність захисної політики може бути зведена нанівець.
Державне регулювання ЗЕД в Україні повинне забезпечувати та­ке: захист економічних інтересів країни та інтересів суб'єктів цієї ді­яльності; створення однакових можливостей для суб'єктів ЗЕД у роз­витку всіх видів підприємницької діяльності незалежно від форм влас­ності та самостійному визначенні напрямів використання доходів та вкладення інвестицій; заохочення конкуренції та ліквідацію монопо­лізму в сфері ЗЕД. У кінцевому результаті регулювання повинне під­порядковувати цю діяльність розвитку економіки України, насампе­ред забезпечити її збалансованість і рівновагу на внутрішньому рин­ку, сприяти структурним змінам у виробництві, створювати сприят­ливі умови для входження країни в міжнародний поділ праці.
Регулюючи зовнішньоекономічне співробітництво, держава та її органи не можуть безпосередньо втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів, що діють у цій сфері, за винятком випадків, коли таке втручання передбачене законами.
Методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на такі:
тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів;
нетарифні - квоти, ліцензії, субсидії, демпінг та ін. Тарифні методи за суттю є економічними і діють через ринковий механізм, вони спрямовані на здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові результати діяльності учасників ЗЕД.
У галузі імпорту до тарифних методів належать не лише митні та­рифи, а й податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депозити та ін. У галузі експорту - це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо.
Адміністративними важелями є ембарго (повна заборона зовніш­ньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні ви­моги до товарів (упакування, маркування, добровільні обмеження експорту, бюрократичні ускладнення митних процедур (запрова­дження підвищених вимог до якості, санітарних та інших стандартів). Серед нетарифних важелів регулювання ЗЕД важливу роль відігра­ють валютні обмеження, тобто регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютними цінностями, яка може обмежувати зовніш­ньоекономічну діяльність або її стимулювати.
Важливим напрямом державного регулювання ЗЕД є регулюван­ня ввезень і вивезень капіталу. Воно спрямоване на ефективне вико­ристання іноземного капіталу для розвитку національної економіки.
Регулювання ввезень капіталу з-за кордону має двоякий характер. З одного боку, держава зацікавлена у залученні іноземного капіталу, особливо інвестицій, а тому створює для цього відповідний клімат за допомогою гарантій від націоналізації, переведення прибутків, репат­ріації капіталу, надання різних пільг, а з іншого - провадить політику обмеження впливу закордонного капіталу на національну економіку. Іноземні інвестиції в Україну можна робити у вигляді:
іноземної валюти, яку НБУ визначає конвертованою;
валюти України - у разі реінвестицій в об'єкт первинного інвес­тування або в інші об'єкти інвестування;
будь-якого рухомого або нерухомого майна і пов'язаних з ним майнових прав;
акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав, виражених у конвертованій валюті України;
грошових вимог і права на вимоги виконання договірних зо­бов'язань, гарантованих першокласними банками;
будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвер­тованій валюті підтверджена згідно з законами країни інвестора і міжнародними торговельними звичаями та експертною оцінкою в Україні;
прав на ведення господарської діяльності, у тому числі прав на використання природних ресурсів, поданих відповідно до законодав­ства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтвердже­на згідно з законами країни інвестора або міжнародними торговель­ними звичаями.
Іноземні інвестиції в Україні є в таких формах:
часткова участь у підприємствах, створених спільно з українськи­ми юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
створення підприємств, які повністю належать іноземним інвес­торам, а також філій та інших відособлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання ними у повну власність уже діючих підприємств;
придбання нерухомого і рухомого майна, зокрема, будинків, квар­тир, приміщень, устаткування, транспортних засобів та інших об'єк­тів власності, шляхом одержання майна або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
придбання самостійно або за участю українських юридичних і фі­зичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України.
Крім того, іноземні інвестиції можуть бути і в інших формах, не заборонених законодавством України.
Для іноземних інвесторів на території України запроваджено на­ціональний режим інвестиційної і господарської діяльності. Він ви­значений як режим економічних відносин між державами, за якого одна держава створює фізичним і юридичним особам інших держав економічні умови для їхньої діяльності не гірші, ніж, умови в яких діють національні фізичні та юридичні особи.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» не перед­бачає іноземним інвесторам пільгових умов для господарської діяль­ності. В ньому не визначені податкові пільги або податкові канікули чи пільги і для підприємців, які мають велику частку іноземних інве­стицій. Це одна з причин того, що іноземні інвестиції повільно над­ходять в економіку України.
Згідно з законодавством на території України можна створювати вільні (спеціальні) економічні зони. У таких зонах запроваджено спе­ціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосу­вання законів України.
З огляду на багатогранність зовнішньоекономічної діяльності та її важливість в Україні створена ціла система державного регулювання цієї сфери. Його проводить Україна як держава в особі органів у ме­жах їхньої компетенції, недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати тощо), які діють на підставі статутних документів, а також самі суб'єкти зовнішньо­економічної діяльності на засадах відповідних координаційних угод, укладених між ними.
ЗЕД в Україні регулюють за допомогою:
Законів України і передбачених ними актів митного (тарифного) і немитного регулювання, які видають державні органи України в ме­жах їхньої компетенції;
економічних методів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та інших) у межах законів України;
рішень недержавних органів управління, які приймають згідно з їхніми статутними документами у межах законів України;
договорів, укладених суб'єктами ЗЕД, які не суперечать законам України.
Органи державного регулювання ЗЕД:
1. Верховна Рада України. У її компетенцію входить:
прийняття, зміна, анулювання законів;
затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики;
затвердження структури органів державного регулювання ЗЕД;
укладання міжнародних договорів;
запровадження спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяль­ності на території України;
затвердження списку товарів, експорт та імпорт яких підлягає лі­цензуванню або заборонений.
2. Кабінет Міністрів України:
визначає методи зовнішньоекономічної політики України;
координує діяльність міністерств, державних комітетів і відомств щодо регулювання ЗЕД;
координує роботу торговельних представників України в інших державах;
приймає нормативні акти з питань ЗЕД;
веде переговори й укладає міжнародні договори;
виносить на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо організації міністерств, державних комітетів і відомств - органів оперативного державного регулювання ЗЕД;
забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;
вживає заходів щодо раціонального використання грошей Держав­ного валютного фонду України.
3. Національний банк України:
зберігає і використовує золотовалютний резерв України;
відстоює інтереси України у відносинах з центральними банками та іншими фінансово-кредитними установами інших держав і укладає з ними банківські угоди;
регулює курс національної валюти щодо грошових одиниць інших держав;
веде облік і розрахунок за наданими та одержаними державними кредитами і боргами, проводить операції з централізованими валют­ними ресурсами, які виділяють з Державного валютного фонду Ук­раїни в розпорядження НБУ та ін.
4. Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України:
забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики у разі виходу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на зовнішній ринок, координує їхню діяльність;
проводить контроль за дотриманням усіма суб'єктами зовнішньо­економічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;
вживає заходів нетарифного регулювання ЗЕД, реєструє окремі види контрактів та ін.
5. Державне управління митного контролю України провадить митний контроль в Україні.
6. Антимонопольний комітет України контролює дотримання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного за­конодавства.
Органи місцевого управління та територіальні підрозділи органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України провадять регулювання ЗЕД у межах своєї компетенції, передбаченої законами «Про зовнішньоекономічну діяльність» та «Про місцеві Ра­ди народних депутатів України та місцеве самоврядування».
Державні органи, які регулюють ЗЕД, керуються законами і нор­мативними актами, прийнятими Верховною Радою України, Указами Президента і Декретами Кабінету Міністрів. Серед них основополож­ними є Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування». Декрети Кабінету Міністрів Украї­ни «Про систему валютного регулювання і контролю», «Про єдиний митний тариф» та ін.
Важливим засобом регулювання ЗЕД є оподаткування. Згідно із законодавством України, зокрема Законом «Про внесення змін до За­кону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 p., ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових плате­жів) і пільги щодо оподаткування не можуть бути запроваджені або змінені іншими законами України, крім законів про оподаткування. Мета та напрями регулювання експортно-імпортних операцій обумов­лені переважно в законодавстві про податок на додаткову вартість, акцизний збір, мито.
Зокрема, Законом України «Про податок на додану вартість» від З квітня 1997 p. № 168/97-ВР визначено об'єктом оподаткування опе­рації платників податку з: продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашен­ня кредиторської заборгованості заставодавця; ввезення (пересилан­ня) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (переси­лання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки; ви­везення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами мит­ної території України.
Загальна ставка податку запроваджена в розмірі 20%. Однак пода­ток за операції з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України, обчислюють за нульовою ставкою (ст. 6.2). У тому числі за нульовою ставкою опода­тковують операції з:
- поставки для заправлення або постачання морських (океансь­ких) суден, які:
використовують для навігаційної діяльності, перевезення пасажи­рів або вантажів за плату, іншої комерційної, промислової або рибо­ловецької діяльності провадженої за межами територіальних вод України;
застосовують для рятування або надання допомоги у нейтральних або територіальних водах інших країн;
входять до складу Військово-Морських Сил України і їх відправ­ляють за межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;
- поставки для заправлення або постачання повітряних суден, що:
виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи пере­везення пасажирів або вантажів за плату;
входять до складу Військово-Повітряних Сил України і їх відправ­ляють за межі повітряного кордону України, у тому числі у місця тимчасового базування;
- поставки для заправлення (дозаправлення) та постачання косміч­них кораблів, а також супутників.
За нульовою ставкою, відповідно до п. 6.2.2 Закону оподаткову­ють продаж робіт (послуг), призначених для використання та спожи­вання за межами митної території України. У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції з:
надання нерезидентам в оренду, чартер, фрахт морських або повіт­ряних суден, які використовують на міжнародних маршрутах або лі­ніях, а також космічних кораблів або супутників чи їхніх частин або окремих функцій;
надання послуг персоналу з обслуговування морських, повітряних та космічних об'єктів;
надання послуг з передавання авторських прав, ліцензій, патентів, прав на використання торгових марок та юридичних або економічних знань, а також опрацювання даних та інформатики для нерезидентів;
надання послуг з організації реклами і публічних зв'язків за ме­жами України, забезпечення персоналом нерезидентів України, куль­турної, спортивної, освітньої діяльності за межами України;
надання послуг з туризму на території України в разі їх продажу безпосередньо або з посередництвом нерезидентів, із застосуванням безготівкових розрахунків.
За нульовою ставкою, відповідно до п. 6.2.4 Закону, оподаткову­ють надання транспортних послуг з перевезення пасажирів та ванта­жів за межами митного кордону України, а саме: від пункту за межа­ми державного кордону України до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію України (включаючи внутрішні митниці);
від пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону України; між пунктами поза межами митного кордону України.
Нульова ставка оподаткування означає, що ПДВ з оборотів щодо продажу вказаних товарів, робіт, послуг не нараховують, і водночас платник податку має право ввести до складу податкового кредиту (від­шкодовувати) суми податку, отримані в ціні придбаних товарів, сиро­вини, матеріалів, робіт, послуг, які використані для виготовлення і продажу товарів, робіт, послуг, оподаткованих за нульовою ставкою.
У разі проведення товарообмінних (бартерних) операцій за зовніш­ньоекономічними контрактами ПДВ з оборотів щодо продажу това­рів, робіт, послуг не нараховують, однак суми ПДВ, отримані в ціні придбаних товарів, сировини, матеріалів, робіт, послуг, які викорис­тані для виготовлення і продажу товарів, робіт, послуг, експортова­них за товарообмінними (бартерними) контрактами до складу подат­кового кредиту не вводять, а вводять їх до складу валових витрат платника податку (тобто збільшують вартість отриманих (придбаних) товарів, сировини, матеріалів, робіт, послуг).
Вартість імпортних товарів, робіт, послуг, включаючи мито, митні збори та акцизні збори, нараховані на ці товари, за винятками, прямо наведеними в Законі та вказаними в переліку товарів критичного ім­порту, розробленому Кабінетом Міністрів України, є об'єктом оподат­кування.
Отже Закон «Про податок на додану вартість» має на меті стиму­лювати експорт (особливо в розрахунках за валюту) та зробити дорож­чим імпорт.
Таку ж мету має і законодавство зі справляння акцизного збору. У Декреті Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26 груд­ня 1992 p. № 18-92 зазначено, що акцизний збір - це непрямий податок на високорентабельні монопольні товари (продукцію), який входить до ціни цих товарів (продукції). Платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності - виробники підакцизних товарів (продук­ції), а також суб'єкти підприємницької діяльності, що імпортують під­акцизні товари (продукцію), громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України відповідно до законодавства.
Водночас згідно зі ст. 5 Декрету акцизний збір не справляють у разі реалізації підакцизних товарів (продукції) на експорт за іноземну валюту.
Декретом Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 p. № 4-93 «Про Єдиний митний тариф України» виконавчій владі в особі уряду надано змогу оперативно реагувати на імпортні потоки товарів шля­хом регулювання ставок ввізного мита. У разі експорту товарів мито не справляють.
Законодавство України передбачає усунення подвійного оподат­кування для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Сума доходу або прибутку, одержана юридичними особами, їх філіями, відділеннями за кордоном, входить до загальної суми доходу (прибутку), що підлягає оподаткуванню в Україні, і враховується під час визначення розміру податку.
Суми податку на дохід (прибуток), одержані за межами території України, її континентального шельфу та виняткової (морської) еко­номічної зони, сплачені юридичними особами, їхніми філіями, відді­леннями за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, зараховують під час сплати ними податку з доходів (прибутку) в Україні. У цьому випадку розмір зарахованих сум не може перевищу­вати суми податку з доходів (прибутку), що підлягає сплаті в Україні, стосовно доходу (прибутку), одержаного за кордоном.
Доходи, одержані за межами України фізичними особами з по­стійним місцем проживання в Україні, входять до складу сукупного доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні.
Суми податку з доходів фізичних осіб, сплачені за кордоном від­повідно до законодавства іноземних держав громадянами з постійним місцем проживання в Україні, зараховують під час сплати ними подат­ку з доходів фізичних осіб в Україні. У цьому випадку розмір зарахо­ваних сум податку з доходів, сплачених за межами України, не може перевищувати суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає сплаті цими особами в Україні.
Суми податку на нерухоме майно (нерухомість), сплачені за кор­доном відповідно до законодавства іноземних держав фізичними осо­бами, які постійно проживають в Україні, за об'єкти, що перебувають за її межами, зараховують під час сплати ними податку на об'єкти в Україні. У цьому випадку розмір зарахованих сум податку, сплачених за межами України, не може перевищувати суми, що підлягає сплаті цими особами в Україні.
Зарахування сплачених за межами України сум податків, зазначе­них у частинах першій-третій цієї статті, провадять за умови письмо­вого підтвердження податкового органу відповідної іноземної держа­ви щодо факту сплати податку та наявності міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна й запобі­гання ухиленням від сплати податку.
Найважливішим засобом економічного регулювання зовнішньої торгівлі є митний тариф - систематизований перелік ставок митних тарифів, якими обкладають товари у разі імпорту або експорту з країни.
В Україні діє єдиний митний тариф, визначений відповідним за­коном.
Ставки митного тарифу - це податки, які збирають у випадку перетину товарами митного кордону. Це зумовлює підвищення ціни імпортованих (або експортованих) товарів, а отже дає змогу впливати на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі країни.
Головні функції митного тарифу такі:
захист національних виробників від іноземної конкуренції;
забезпечення надходження коштів у державний бюджет;
поліпшення умов доступу національних товарів на зовнішні ринки;
поліпшення стану платіжного балансу.
В Україні застосовують такі види мит:
ввізні. Вони є найпоширенішим методом обмеження імпорту. Ними обкладають усі товари, які ввозять в Україну;
транзитні.
Вивізні мита в Україні сьогодні не застосовуються.
Ставки митного тарифу поділяють на такі:
преференційні - застосовують до товарів, імпортованих з держав, що утворюють з Україною економічні інтеграційні угруповання - зо­ни вільної торгівлі, митний союз та ін.;
пільгові - застосовують до товарів країн, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння;
повні - застосовують до товарів із решти країн.
За способом нарахування мита бувають:
адвалерні, які нараховують у відсотках до митної вартості товару (митна вартість товару включає ціну товару за рахунком-фактурою, а також такі фактичні витрати, як транспортування, страхування та ін­ше до перетину митного кордону. Визначають за офіційним курсом іноземної валюти, запровадженим НБУ);
специфічні, які нараховують у визначеному розмірі до одиниці вимірювання товару (маси, площі, об'єму та ін.);
комбіновані, які об'єднують специфічні й адвалерні мита. За характером походження мита поділяють так:
автономні, які вводять постановами державної влади країни неза­лежно від будь-яких угод з іншими державами;
конвенційні, які запроваджують у процесі укладання договору з іншою країною і фіксують у цьому договорі. Є також і специфічні види мит, зокрема такі:
спеціальні. Застосовують для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів, для попередження недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших дер­жав;
антидемпінгові. Відповідно до правил ГАТТ/ВТО вводять з ме­тою захисту від демпінгу. Їх застосовують у випадку виявлення фак­тів демпінгу, тобто імпорту на територію України за ціною, яка є сут­тєво нижчою від їхніх конкурентних цін у країні-експортері. Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різницю між конку­рентною оптовою ціною об'єкта демпінгу в країні експорту і заявле­ною ціною у разі його ввезення на територію України або різницю між ціною об'єкта демпінгу з України і середньою ціною українсько­го експорту подібних товарів;
компенсацйні. Застосовують у випадку ввезення на територію України товарів, для виробництва й експорту яких використано суб­сидії, якщо такий імпорт завдає шкоди вітчизняним виробникам по­дібних товарів. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розмір субсидії.
Спеціальні, антидемпінгові і компенсаційні мита вводять лише пі­сля спеціального розслідування, яке провадить Міністерство зовніш­ньоекономічних зв'язків і торгівлі України.
Практикують також сезонні мита, які запроваджують на окремі товари на період не більше чотирьох місяців.
Від обкладання ввізними митами в Україні звільнені товари, які ввозять: за договорами про вільну торгівлю; у межах виробничої коо­перації країн СНД; за угодами щодо надання Україні міжнародної технічної і гуманітарної допомоги; за угодами між Україною і США про гуманітарне і техніко-економічне співробітництво; за угодою між Україною і ЄС щодо реалізації проектів технічної допомоги за про­грамою TACIS; за програмою технічної допомоги, яку надає Україні уряд Канади.
Згідно із Законом України «Про єдиний митний тариф» від обкла­дання імпортним митом також звільнено транспортні засоби, які ви­конують міжнародні валютні перевезення; валюту України, іноземну валюту, цінні папери; товари, які імпортують всеукраїнські та міжна­родні об'єднання громадян, що постраждали від Чорнобильської ка­тастрофи, та ін. Перелік решти товарів, які у разі імпорту в Україну не обкладають митами, наведено у Класифікаторі звільнень від об­кладання ввізним митом.
До економічних методів регулювання зовнішньоторговельних операцій належить і зміна валютного курсу національної грошової одиниці. Зокрема, девальвація національної валюти сприяє збільшен­ню експорту і гальмує імпорт товарів. Ревальвація валюти, навпаки, стримує експорт товарів і стимулює їхній імпорт.
Поряд з економічними методами регулювання зовнішньоторго­вельних операцій застосовують методи адміністративні, передусім ліцензування і квотування експорту та імпорту у випадках, коли погір­шений стан платіжного балансу, порушена рівновага щодо окремих товарів на внутрішньому ринку, потрібно забезпечити певну пропор­цію між імпортною та вітчизняною продукцією тощо.
Ліцензування ЗЕД ведуть у таких формах:
дозвіл на те, щоб займатися зовнішньоекономічною діяльністю;
дозвіл на проведення певної експортно-імпортної операції.
В Україні застосовують такі види ліцензій: генеральну; разову (індивідуальну); відкриту (індивідуальну).
Генеральна ліцензія - це відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції щодо певного товару і/або з певною країною (групою країн) упродовж періоду дії режиму ліцензування щодо цього товару.
Разова ліцензія (індивідуальна) - це разовий дозвіл, який має іменний характер. Його видають для виконання кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоторговельної діяльності на період, потрібний для виконання цієї операції.
Відкрита ліцензія (індивідуальна) - це дозвіл на експорт (імпорт) товару впродовж певного періоду часу (однак не менше одного міся­ця) з зазначенням його загального обсягу.
Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видає Міністерство зовніш­ньоекономічних зв'язків і торгівлі України, а ліцензії на операції з переміщення валютних цінностей з метою інвестицій або надання кредитів суб'єктам ЗЕД - Національний банк України.
Ліцензування зовнішньоторговельних операцій тісно пов'язане з кількісним обмеженням цих операцій - квотами на імпорт та експорт окремих товарів. Квотування є гнучким методом регулювання зовніш­ньоторговельної діяльності, оскільки його провадить Кабінет Мініст­рів і воно не потребує прийняття відповідних законів. Квоти - це граничний обсяг певних товарів, які дозволено експортувати або ім­портувати.
В Україні застосовують такі квоти: глобальні, групові, індивідуальні.
Глобальні квоти - це квоти, запроваджені для товару (товарів) без визначення конкретних країн, куди товар (товари) експортують або із яких його імпортують.
Групові квоти - це квоти, запроваджені для товару (товарів) з ви­значенням групи країн, куди товар (товари) експортують або із яких його імпортують.
Індивідуальні квоти - це квоти, запроваджені для товару (това­рів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) можна екс­портувати або з якої його можна імпортувати.
Одним із важливих завдань регулювання ЗЕД є диверсифікація зовнішньоторговельних зв'язків, яка дасть змогу ліквідувати надмір­ну (від 20 до 90%) залежність економіки України від монопольного імпорту стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сиро­винних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галу­зей національного виробництва.