Політичне лідерство: сутність, теорії, класифікація

Політичне лідерство: сутність, теорії, класифікація

План.

1. Сутність політичного лідерства.

2. Теорії політичного лідерства.

3. Класифікація політичного лідерства.

Сутність політичного лідерства. Термін "ліоер" (від англ. leader) означає "керівник", "провідник". Політичне лідерство є різнови­дом соціального лідерства і воно пов'язане з

управлінням державними та суспільними процесами. У сучасній політичній науці с різноманітні визна­чення цього поняття, зокрема:

• політичне лідерство - це влада, яка здійснюється одним чи кількома індивідами з метою пробудження членів нації до дій;

• це відносини між людьми у процесі спільної діяльності, за якої одна сторона забезпечує домінування своєї волі над іншими;

• це постійний легітимний вплив владних осіб на суспільство, організа­цію чи групу.

Ознаки політичного лідерства:

• лідерство передбачає постійний вплив на оточуючих;

• політичний вплив повинен бути всезагальним і розповсюджуватися на усіх членів керованої спільноти;

• лідерство закріплюється у певних нормах, правилах, привілеях, повноваженнях.

У системі політичного лідерства виділяються три головні компоненти:

1) соціальні умови і чинники, які впливають на політичного лідера;

2) індивідуальні соціально-психологічні особливості лідера;

3) ресурси чи засоби, якими володіє лідер для здійснення політичної діяльності.

Теорії політичного лідерства. Проблема лідерства перебуває у центрі уваги дослідників упродовж багатьох століть. Ф. Ніцше вба­чав у лідерстві вияви "творчого інстинкту", Г. Тард - наслідування по­слідовників, 3. Фрейд - наслідки ущімленого лібідо. До найважливіших теорій політичного лідерства належать теорія рис, ситуаційна теорія, психологічна теорія, марксистська теорія лідерства.

Теорія рис (Е. Богардус, Ф. Гальтон} пояси юс природу політичного лідерства видатними індивідуальними рисами людини, які рано чи пізно приводять її до влади. Серед цих специфічних рис - розвинений інтелект, сила волі, цілеспрямованість, організаторські здібності; ком­петентність та ін. Перелік та ієрархія соціальних якостей лідера зміню­ються.

Ситуаційна теорія (Р. Согділл, Т. Хілпюп та ін.) обґрунтовує ідею за­лежності поведінки лідера від соціальних умов. Лідерство конкретної осо­би є функцією ситуації. Особа, що с лідером в одній ситуації, зовсім нео­бов'язково буде ним в іншій. Саме конкретні обставини зумовлюють не­обхідність у політичному лідерстві, визначають його функції та поведінку. Проте, ситуаційна теорія не враховує, що не тільки ситуація породжує лідера, а й сильна особистість спричиняє виникнення нової політичної ситуації.

Серед психологічних концепцій лідерства виділяються концепція 3. Фрейда, концепція Г. Лебона, концепція Е. Фромма та Т. Адорно.

• Концепція 3. Фрейда. Витоки лідерства знаходяться у людській психіці. 3. Фрейд пояснював лідерство несвідомим прагненням індивіда панувати над іншими. У психоаналізі 3. Фрейда це прагнення іменується "лібідо". Він виділив дві категорії індивідів за критерієм їх ставлення до лідерства: ті, хто прагнуть до влади, і ті, хто відчувають внутрішню по­требу у підпорядкуванні, покровительства

• Концепція Г. Лсбона. Французький дослідник психології мас Г. Ле-бон поділив народ на лідерів і масу. Значення лідерів у суспільному житгі він сильно перебільшує, а роль натовпу, навпаки - недооцінює. На його думку, лідери можуть все, достатньо тільки їм навчитися володіти психо­логією маси. Натовп завжди шукає вождя і сам, як вважає Г. Лебон, праг­не до підпорядкування.

• Концепція Е. Фромма та Т. Адорно. На думку Е. Фромма та Т. Адорно, індивіди, для яких влада є внутрішньою інстинктивною потребою, при певних соціальних умовах перетворюються у авторитарних вождів. Така особистість-лідер формується найчастіше у суспільствах, що охоплені сис­темною кризою, у результаті якої існує атмосфера масового відчаю та не­спокою. За цих обставин народ шукає спасителя і готовий довірити йому свою долю. Авторитарний лідер прагне підпорядкувати собі усі структури громадянського суспільства, є схильним до містики, демагогії, нетерпи­мий до проявів інакодумства та демократії.

Марксистські теорії при трактуванні природи політичного лідерства виходять із соціально-класових основ суспільства. На думку марксистів, політичні лідери з'являються як реакція на об'єктивну суспільну потребу. Якщо соціальна та історична ситуація потребує лідерів, то вони нєзмінно з'являються. Політичні лідери завжди виступають як представники певних класів.

Класифікація політичного лідерства. У політичній літе­ратурі зустрічаються різноманітні класифікації лідерства. М. Вебер у залежності від способів легітимізації влади виділяє гри типи лідерів -традиційний, раціонально-легальний і харизматичний. В основі тради­ційного лідерства є віра підлеглих у те, що влада є законною, оскільки була завжди. Влада правителя пов'язана з традиційними нормами, на які він посилається. Правитель, який зневажає традиції, може втратити свою владу. Харизматичне лідерство засновується на вірі підданих у винятковий талант, дар, здібності лідера, який, на думку народу, по­кликаний виконувати певну, наперед визначену місію. Раціонально легальне лідерство здійснюється через демократичні процедури шляхом надання лідеру повноважень, які обмежуються законодавством і конт­ролюються виборцями.

й орієнтується на створення принципово нової суспільної системи. Лідер-консерватор вважає, що існуючий суспільний лад є найраціональнішим, і його він прагне зберегти й зміцнити.

За стилем керівництва розрізняють авторитарне та демократичне лідерство. Авторитарне лідерство передбачає одноосібний керівний вилив на основі загрози застосування сили, а демократичне лідерство дає змогу усім членам групи брати участь у формуванні мети діяльності групи та керівництва нею.

Американський дослідник проблем політичного лідерства Р. Такер поділяє лідерів за мірою їхнього впливу на суспільство - "реальні" лідери і менеджери. "Реальні" - це лідери-герої, а менеджери - ті, хто майже не впливає на хід подій.

Дж. Берне виділяє лідерів-перетворювачів і лідерів-дільців. Перші діють в ім'я реалізації своїх глобальних поглядів, а другі - концентрують свою увагу на деталях, незважаючи на те, яким повинно стати суспільство в остаточному підсумку.

Як правило, "чисті" типи лідерів зустрічаються рідко; у кожному із них у певних пропорціях поєднуються риси кількох різновидів лідерства. Але домінування у їх поведінці певних якостей дозволяє віднести їх до певного типу.