Цивільний кодекс та інші акти цивільного законодавства України

Цивільний кодекс та інші акти цивільного законодавства України

Як зазначалося вище, основу цивільного законодавства України становить Конституція. Крім того, згідно з ч.2 ст.4 ЦК основним актом цивільного законодавства є цей Кодекс.

Іншими словами, закони, що є актами цивільного законодавс­тва, поділяються на засадничі закони (Конституція та ЦК) і зви­чайні.

Засадничі закони встановлюють найважливіші положення, що стосуються засад цивільно-правового регулювання. Звичайні зако­ни приймаються на базі засадничого і на його розвиток. Вони, як правило, регулюють окремі питання, відіграють службову роль, термін їх існування менш тривалий.

Важливим спеціальним засадничим законом у сфері цивільно-правового регулювання, прийнятим на основі і відповідно до Кон­ституції, є ЦК — основний акт цивільного законодавства України.

Звідси випливає правило, згідно з яким у разі якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України

проект закону, що регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК. Поданий законопроект розглядається Верховною Ра­дою України одночасно з відповідним проектом закону про вне­сення змін до ЦК.

Крім того, оскільки новий ЦК за своєю суттю та призначенням є кодексом приватного права, тобто провідним актом у системі за­конодавства, що регулює відносини у приватній сфері, його поло­ження мають застосовуватися не тільки до традиційних "суто ци­вільних" відносин, а й до взаємин суб'єктів споріднених відносин. Так, до регулювання сімейних відносин при використанні найма­ної праці у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля норми ЦК застосовуються субсидіарно, тобто у випадках, якщо ці відносини не врегульовані іншими (спеціальними) актами законодавства.

До сфери регулювання ЦК належать також відносини у сфері підприємництва. Частина 2 ст. 9 ЦК встановлює, що Законом мо­жуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Звідси випливає, що підприємницькі від­носини, прямо не врегульовані ЦК, регулюються іншими актами законодавства. Таким актом, зокрема, є Господарський кодекс (ГК) України 2003 р.

У зв'язку з цим у публікаціях останнього часу деякими фахів­цями в галузі господарського права висловлювалася думка, що ГК як спеціальний законодавчий акт має перевагу над ЦК в галузі ре­гулювання господарських відносин. Ця теза грунтується на за­гальному принципі переважання спеціального закону над загаль­ним.

Але тут варто звернути увагу на те, що згідно з наведеним вище правилом ст.9 ЦК провідними є положення ЦК, а норми ГК та Ін­ших актів, прийнятих на його основі, є спеціальним законодавс­твом, яке застосовується в тих випадках, коли підприємницькі від­носини не врегульовані взагалі або недостатньо повно врегульова­ні ЦК. Тобто йдеться не про співвідношення загального і спеціаль­ного законів, а про співвідношення засадничого (ЦК) і звичайно­го (ГК) актів цивільного законодавства.

Дія актів цивільного законодавства

Практичне значення має визначення дії цивільних законів у ча­сі, у просторі, за колом осіб.

1) Дія актів цивільного законодавства у часі. Дія актів цивільно­го законодавства у часі визначається за загальними правилами. Зокрема акти цивільного законодавства регулюють відносини, що виникли, з дня набрання чинності цими актами.

Порядок набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами на території України визначається передусім Конституцією (ст.ст. 57, 58, 94, ч.3 ст.106, ст.117).

Зокрема відповідно до загальних правил ст.57 Конституції за­кони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов'язки фізичних осіб, мають бути доведені до відома населен­ня в порядку, встановленому законом. Недотримання цього пра­вила зумовлює недійсність відповідного акта. Стаття 94 Консти­туції України передбачає: закон набирає чинності через 10 днів від дня його офіційного оприлюднення. Самим законом може бу­ти встановлено, що він набирає чинності в іншому порядку, але в будь-якому випадку це відбувається не раніше дня його опуб­лікування у відповідних офіційних виданнях. Згідно зі ст.6.10.3 Регламенту Верховної Ради України офіційним опублікуванням законів та інших актів Верховної Ради України визнається їх пуб­лікація у "Відомостях Верховної Ради Україні" протягом ЗО днів, а також у газеті "Голос України" протягом 5 днів після дати прий­няття.

Порядок набрання чинності іншими нормативно-правовими актами визначається окремо. Відповідно до п.1 Указу Президента України від 10 червня 1997 р. №503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чин­ності" офіційними друкованими виданнями у цьому разі є "Офіцій­ний вісник України", "Відомості Верховної Ради України", газета "Урядовий кур'єр".

Згідно з цим Указом акти Верховної Ради України і Президен­та України загально-нормативного характеру набирають чинності через 10 днів від дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в одному з зазначених офіційних друкованих видань.

Нормативні акти, видані Кабінетом Міністрів України, набира­ють чинності з моменту їх прийняття, якщо пізніший строк наб­рання ними чинності не передбачений у цих актах. При цьому пот­рібно мати на увазі, що акти Кабінету Міністрів, які визначають права і обов'язки фізичних осіб, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Якщо нормативно-правовий акт опублікований у газеті "Урядо­вий кур'єр" раніше, ніж в "Офіційному віснику України" і "Відо­мостях Верховної Ради України", він набирає чинності після опуб­лікування в цій газеті в порядку, викладеному вище.

Щодо набрання чинності нормативно-правовими актами Інших органів виконавчої влади, то тут є певні особливості. Відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. №493/92 "Про дер­жавну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" з 1 січня 1993 р. запроваджено обов'яз­кову державну реєстрацію нормативно-правових актів, що стосу­ються прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб або мають міжвідомчий характер.

Такій реєстрації, зокрема, підлягають нормативні акти мініс­терств, інших органів виконавчої влади, органів господарського уп­равління та контролю, а також місцевих органів виконавчої влади

в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастопо­лі, районах областей, районах міст Києва і Севастополя. Згідно з п.3 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" заз­начені нормативно-правові акти набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання ними чинності. Державну реєстрацію здійснюють Міністерство юстиції України та його органи в Автономній Респуб­ліці Крим, областях, районах.

За загальним правилом, дія закону не обмежена строком, якщо в самому законі не зазначено інше (зокрема термін його дії) або якщо сутність закону не припускає його дію протягом певного терміну.

Зазвичай закон діє до його скасування у встановленому поряд­ку. Про скасування закону може бути прямо зазначено в новому законі. Можливе також "опосередковане скасування". Так, якщо в новому законі нічого не йдеться про дію раніше ухваленого зако­ну, що регулює ті ж відносини, або вказано, що інше законодавс­тво діє в частині, яка не суперечить новому закону, то, коли попе­редній закон суперечить новому, його слід вважати скасованим у відповідній частині або в цілому з моменту набрання чинності но­вим законом.

Акт цивільного законодавства, як й інші нормативні акти, зво­ротної дії в часі не має (ст.58 Конституції), крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. З цих причин акт цивільного законодавства діє на майбутній час і не застосовується до тих відносин, які виникли до набрання ним чинності.

До цивільних відносин, які виникли раніше, новий акт цивіль­ного законодавства застосовується щодо прав та обов'язків, що ви­никли з моменту набрання ним чинності. Як випливає з ч.3 ст.5 ЦК, для цього необхідне додержання трьох умов: відносини нале­жать до сфери цивільно-правового регулювання; акт, що їх регулю­вав, втратив чинність; права і обов'язки за цими відносинами ви­никають і після набрання чинності новим актом цивільного зако­нодавства.

2) Дія актів цивільного законодавства у просторі. Закони України діють на всій території нашої держави. Частина 6 ст.4 ЦК встанов­лює, що вимогою до актів цивільного законодавства є дотримання принципу однаковості регулювання цивільних відносин на всій те­риторії України.

Можливе, однак, прийняття законів спеціально для певної час­тини території України. Природно, що в цьому разі його дія поши­рюється лише на зазначену в ньому територію.

Нормативні акти Автономної Республіки Крим діють на терито­рії Республіки, а постанови і розпорядження органів місцевої вла­ди і місцевого самоврядування мають силу на території певної ад­міністративно-територіальної одиниці.

3) Дія актів цивільного законодавства за колом осіб. Фізичні осо­би і організації однієї держави можуть перебувати в цивільних пра­вовідносинах з такими ж особами іншої держави. Це зумовлює не­обхідність визначення дії цивільного законодавства залежно від ко­ла учасників відповідних правовідносин.

Загальне правило таке: цивільне законодавство в межах терито­рії своєї дії поширюється на всіх фізичних осіб і на всі організації Однак у деяких випадках постає проблема вибору норм цивільно­го законодавства тієї або іншої країни, пов'язана з появою в ци­вільних правовідносинах так званого "іноземного елемента".

Тут слід враховувати, що іноземний елемент може мати місце:

- у суб'єктному складі правовідношення (один з учасників - іноземець);

- у об'єкті правовідношення (наприклад, спірна будова знахо­диться за кордоном);

- у визначенні місця виникнення (зміни, припинення) право­відношення (наприклад, укладення договору за кордоном).

Для регулювання відносин за участю іноземного елемента зас­тосовуються колізійні норми, а також спеціальні матеріально-пра­вові норми.

Колізійні норми як такі не вирішують питання по суті, а відси­лають до тих або інших норм внутрішнього законодавства.

У складі колізійних норм розрізнюють два елементи: 1) обсяг норми (характеристика відносин, до яких вона може бути засто­сована) І 2) прив'язка (вказівка на закон, який підлягає застосуван­ню до цього виду відносин).

Критерієм прив'язки є місце проживання фізичних осіб, місце знаходження юридичної особи, місце здійснення правочину тощо.

Колізійні норми можуть мати імперативний або диспозитивний характер.

У першому випадку розпорядження про закон, що підлягає зас­тосуванню, є безумовно обов'язковим. Наприклад, при створенні спільних підприємств застосовується право країни, де таке підпри­ємство реєструється.

У другому (при диспозитивності колізійної норми) — сторони можуть своєю угодою обрати або уточнити варіант поведінки.

Наприклад, диспозитивний характер мають усі норми Закону України від 16 квітня 1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяль­ність", що стосуються зовнішньоекономічних операцій купівлі-продажу, зберігання, комісії, доручення тощо.

Спеціальні матеріально-правові норми безпосередньо регулю­ють цивільні відносини з іноземним елементом.

Це можуть бути норми міжнародних угод або норми внутріш­нього законодавства, спеціально призначені для регулювання від­носин з участю іноземного елемента.

Слід зазначити, що у проекті ЦК України регулюванню відно­син за участю іноземного елемента була присвячена спеціальна книга — книга восьма, яка називалася "Міжнародне приватне право", де досить детально врегульовані колізійні питання застосуван­ня цивільного законодавства. Проте до остаточної редакції ЦК ця книга не увійшла. Натомість п.3 Прикінцевих та перехідних поло­жень передбачена підготовка проекту спеціального закону про між­народне приватне право.